Повернення до саду

Людмила Лобок, Кропивницький, Україна

«Тільки розуміючи те, якими ми створені, можна досягти того, для чого ми створені.» Ковалів П.М.

План:

1. Вступ;
2. «Усвідомлення вічності». Навернення – синергія волі Бога та волі людини;
3. «Шлях, Істина й Життя». Відродження – синергія волі Христа та волі людини;
4. «Нове створіння Боже». Освячення – синергія Святого Духа та волі людини;
5. Висновок.

Занурюючись у Євангеліє, яке саме по собі є доброю новиною чи звісткою про настання у майбутньому Царства Божого, я шукаю відповіді на споконвічні питання людського буття... 

 Традиційно у всьому християнстві, особливо у межах православ’я, англіканства, католицизму та лютеранства ще й відзначають свято Благовіщення в контексті історії з євангелія від Луки 1:26-38. Але особисто для мене «Радісна новина» є дещо про більш глибинне, ніж «візит архангела Гавриїла до Діви Марії, під час якого він повідомив їй, що вона буде матір’ю Ісуса Христа, Сина Божого». 

Колись Бог насадив сад в Едемі і поселив там людей для вічних стосунків з Ними.

 Бо Він є Бог людей і Богом для людей. Сам про Себе Він говорить так:

Вихід 3:6: «І ще Він мовив: «Я Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова. Мойсей сховав обличчя, оскільки боявся поглянути на Бога». Люди припустилися сумнівів щодо Нього, Його любові та наказів і захотіли самі стати «богами», але то була велика помилка (в пер. з грець. ἁμάρτημα, ἁμαρτία, що означає «промах, погрішність, провинність, невлучання в ціль»). Це спотворило людське єство, буття, їх стосунки з Творцем і між собою. Вони мали піти з саду... Але Батько ніколи не полишав їх! Благовіщення - це не просто звістка Марії, що вона народить сина. Це звістка від Бога людству, що Він іде спасати нас. Він іде бути з нами і посеред нас! У тілі Христа Бог прийшов у сад, насаджений людьми, щоби страждати  задля нашого спасіння. То був сад Гефсиманії. Він повернувся в сад для відновлення стосунків з нами. Чи повернемося ми в сад вічних стосунків з Ним?

2. «Те, до чого звуть людину Бог і Євангеліє, – це її справжнє «я», її справжнє призначення.  Це її автентичне існування та спасіння.  Слово Боже «кличе» людину геть від її егоїзму та від тієї ілюзорної безпеки, яку вона будує для себе. Воно кличе її до Бога, Який вище за світ і вище наукового мислення. У той же час воно кличе людину до її справжнього «я»» Рудольф  Бультман.

Яким же є наше справжнє «я»? Буття 1:27: "І створив Бог людину за образом Своїм і подобою Своєю. Створив Він чоловіка й жінку." Отже, Бог, завершуючи створення світу, подбав про те, щоб людина була створена за Його образом (tselem) та подобою (demuth). Єврейська традиція і більшість сучасних дослідників вважають, що дані поняття відносяться до Бога і наділяють людину владою бути Його “намісником” і піклуватися про всі живі істоти, зокрема і про землю в цілому, а також бути продовженням Божого образу (концепція imago dei).  Стосовно Бога обидва терміни позначають якусь визначну роль.  Таке визначення дано з лінгвістичних та культурних міркувань і на підставі самого тексту, в якому видно прагнення Бога віддати в руки людини владу над усім живим та планетою (Буття 1:26 та 28).

Бути imago dei несе в собі уособлення та розвиток образу в часі (так використовується єврейський термін tselem у Буття 5:3, 9:6 – діти продовжують образ своїх батьків у часі, продовження роду людського). І означає – жити, керуючись принципами моралі, совісті та здорового глузду, окрім іншого – того, що необхідно для уособлення Творця. А ще це величезна відповідальність, оскільки Бог очікує, що, будучи продовженням Його образу на землі, ми будемо виконувати Його волю, а не свою. Оскільки слово «панувати» у вірші 28 означає «володіти і дбати», а не «панувати», адже вся влада належить Богові – Володарю всього, як написано в Слові: Колоссянам 1:16: «Бо все, як на небі, так і на землі, видиме й невидиме, трони й держави, правителі й влада — все прийшло через Нього й було створене для Нього». 

Отже, людина подібна до Бога у пануванні (над творіннями), здатності творити та спільності (Трійця - соціальність людини) й створена для стосунків з Ним. Спільність закладена в нашу ДНК. Поняття стосунків з Богом включає: відношення до Бога, до інших людей, до самого себе і до створеного Богом світу (охорона творіння і турбота про нього). Ці чотири вектори в єдності розкривають поняття: праведності як направленості до Бога, шалому, як впорядкованого життя, повноти, миру, гармонії, здоров’я, як повноти фізичного, емоційного, соціального і духовного благополуччя.

Втративши через гріховність свою оригінальну автентичність, людство загубилося в пошуках себе для вічності, адже Творець заклав її усвідомлення в серці кожної людини. Еклезіаст 3:11: «Він робить усе прекрасним у свій час. Він також вклав відчуття вічності в її серце, але людина не в змозі пізнати від початку й до кінця усе створене Богом». Можливо це є поясненням того, чому у світі так багато «філософій» та релігій, як форм суспільної свідомості, типів світогляду та способів духовно-практичного освоєння світу.

Усвідомлення вічності не дає людині душевного спокою в земному житті, бо природню потребу життя у Божій присутності, гармонії і шаломі не може задовільнити нічого у цілому світи, тож вона блукає у темряві, поки не буде обраною і покликаною...

3. Дії 14:16-17: «В минулі часи Він дав волю кожному народові йти своїм власним шляхом, але Він ніколи не залишав вас без свідчень про Себе. Він творив добро для вас: проливаючи на вас дощ із небес, і даючи збіжжя в належну пору, даруючи вам хліб щоденний і сповнюючи радістю ваші серця». Карл Барт – протестантський теолог, богослов вказує на нерозривний зв'язок між становищем Христа у центрі Божої діяльності у часі та вічним обумовленням цієї діяльності у божественному обранні.  Якщо це так, то Божа воля полягала в тому, щоб обрати, а не відкинути людей.  Втілення – доказ того, що Бог перебуває на боці людей, а не проти них.  Він обрав, а не відкинув їх.

Людство потребувало «повернення до саду» і прощення гріхів, яке мало стати одним з головних благословень месіанського віку. Бо саме «спасіння у відпущенні гріхів» повинно було явитися Божому народу з приходом Месії. Луки 1:77: "Ти сповістиш людям про спасіння, бо їм простяться гріхи їхні." Про особливе Боже майбутнє прощення гріхів говорили й пророки. Чому люди так чекали цієї події? Бо гріх – це заслуговуюче засудження в очах Бога порушення шалому, якесь діяльне зло (фізичне, моральне, духовне), що включає вчинки, помисли і наміри.  А оскільки шалом є задумом Творця щодо створення і відкуплення, то в глобальному сенсі гріх є злочинною руйнацією людьми цієї прекрасної дійсності і, як наслідок – життям, всупереч сенсу свого існування, тобто – образою її Автора.

На хресті Ісус усунув ворожнечу між Богом і людиною, яка стала колись Йому чужою по природі – тлінною і смертною. Здолавши смерть у воскресінні, Він пролив світло істини в наші серця, вказав шлях повернення втомленим душам і поєднав нас з Батьком у вічному житті.

«Христос довірився спільноті Своїх учнів, віддав їм самого Себе, зробив їх учасниками Своєї єдності з Отцем. Ісус розділив з ними трапезу на знак того, що Його та їхнє життя будуть з'єднані і після смерті. Він послав учнів, щоб вони були не лише вчителями дорученої Ним істини, але й носіями тієї слави, яку Він мав від Отця. В них Царство Боже не просто проголошуватиметься – воно буде присутнім».  Леслі Ньюбігін

4. Ми діти Божі за природою і творінням, але ми - бунтівні діти, що віддалилися. Тож в усиновленні Бог відновлює з нами ті відносини, для яких ми спочатку були призначені.  Це не зовсім новий стан, бо він не далекий від нашої первісної природи. Наші відносини з Богом вимірюються нашим відношенням до Нього. Ставлення формує зв'язок. Образ Божий у серці Адама був спотворений сатаною, породивши недовіру, острах, непокору, розрив стосунків, викривив направленість на Бога на направленість на самого себе. Але Ісус прийшов показати Його образ нам і відновити його в нас. Образ Божий є образом Христа (Колоссянам1:15 «Він є видимий образ невидимого Бога...»). Тож людина має вдосконалюватись від своєї вихідної моделі – Адама до ідеальної моделі – Христа. 2 Коринфянам 5:17-18: «Отже, хто перебуває в Христі, той є вже новим створінням. Старе минуло, а нове настало! І все це йде від Бога, Який примирив нас із Собою через Христа...» Він мав на увазі божественну працю, що перетворює життя людини.  Ця робота, необхідна для входження людини в царство Боже, не може бути виконана людськими зусиллями або за планами та задумами людини.  Про це йдеться також як про «народження від Бога», «народження від слова Божого».  Кожен, хто пережив це, стає новим створінням.

Необхідну і важливу роль у всьому процесі спасіння є Боже Слово. Про його значення пише Павло. Священні писання, відомі Тимофію з дитинства, «можуть примудрити... на спасіння вірою в Христа Ісуса. Все Писання богодухновенне і корисне для навчання, для викриття, для виправлення, для настанови в праведності». 2 Коринфянам 3:18: «Всі ми з відкритими серцями споглядаємо славу Господню, як у дзеркалі. І всі ми були перевтілені в Його образ у все більшій Його славі, й перетворення це — від Господа, який і є Духом.» Коли ми говоримо, що освячення надприродне за своїм характером, ми маємо на увазі, що природні сили не можуть зробити його, ані пояснити.  Воно надприродне і в тому сенсі, що є особливою, свідомою дією або рядом дій Святого Духа. Слід підкреслити, що освячення – надприродна робота, яку виконує Бог. «Сам же Бог світу нехай освятить вас у всій повноті, і ваш дух і душа і тіло у всій цілості нехай збережеться без пороку в пришестя Господа нашого Ісуса Христа» (1 Фес. 5:23).

За свого життя на землі Ісус розповів людям притчу про блудного сина. В тій розповіді була одна важлива деталь. Луки 15:20-24: «І підвівшись, він подався до свого батька. Батько ще здалеку побачив, що він наближається, і сповнився милосердя до нього. Він побіг назустріч синові, обняв його й поцілував». Син промовив до нього: «Батьку, я грішний перед небом і перед тобою. Я більше не гідний називатися твоїм сином». Але батько наказав слугам: «Мерщій принесіть найкраще вбрання і вдягніть його. Надіньте перстень на руку йому й сандалі на його ноги. І приведіть вгодоване теля. Заріжте його й приготуйте обід — ми будемо святкувати! Бо цей мій син, який помер, а тепер повернувся до життя; загубився, а тепер знайшовся!» І вони почали святкувати». Батько здалеку побачив, що син повертається, це свідчить про те, що він його виглядав, чекав на нього, як чекає люблячий Творець на повернення кожного з нас до саду вічних стосунків з Ним...

Людмила Лобок - священнослужитель, психолог, викладач Української Євангельської Теологічної семінарії, автор програми соціально-психологічної підтримки родин ВПО "Нескорені"

32 роки я є учнем Ісуса Христа,

ми з чоловіком 25 років у шлюбі, маємо 2 синів, старший син одружений. 15 наших родичів навернені до Христа. 11 років ми з чоловіком служимо пасторами в Церкві Христа в Кропивницькому - географічний центр України.

Щонеділі біля 40 людей збираються в нашому зібранні. За два роки війни ми відкрили два волонтерських проєкти, направлені на допомогу сім'ям, постраждалим від російської агресії та переселенцям, що втратили близьких і свої домівки.

Будемо вдячні за молитви і донати.