Десять побачень 

Надія Медведєва,  Київ,  Україна

Переживання дива знову.

Це для мене про те як кожного дня я заходжу тихенько бо маю по благодаті безцінний пропуск в те місце де живе і дихає Твое Святе Слово.

І тут в цьому просторі відбувається диво незважаючи ні на що , ні на те що за вікном ні на те що у серці.

Для мене пережити диво це відчути Твою Присутність через віки,роки через ці історії написані Тобою через незнайомих мені героів.

Я після таких зустрічей оживаю, оживаю для життя , для дій, для мрій.

Неможливе стає можливим, оживає Віра, Надія одягає свій непереможний одяг, а любов покриває неприкрите і безсиле.

А ще я пишу, пишу намагаючись цими буквами передати те що відбувається під час цих зустрічей з Твоїм Словом.

Це важко передати але я молюся і намагаюся .

Тут зараз перед вами хай оживуть моі  думки навіяні цими зустрічами,побаченнями з Величним.

І хай це буде для кожноі з вас натхненням під час Різдва оновити те що потребує в оновленні.

І хай Диво прийде знову…

Зустріч на криші будинка

По мотивам «І ось мужі принесли на постелї чоловіка, що був розслаблений, і шукали, як би внести його та положити перед Ним. І, не знайшовши, як би внести його кріз натовп, вилїзли на хату, й кріз черепяну стелю спустили його з постїллю в середину перед Ісуса.» Лука 

«Ти колись пробувала розбирати дахи?»

«Навіщо?» — Так само запитаєш мене ти.

Дійсно, навіщо?

Якщо вхід закрито, а тобі конче потрібно, вкрай важливо Його побачити!

Вікна позабивані, а в тобі палахкотить бажання зустрітися з тим, кого любиш. А Він там, за щільно зачиненими дверима. Він зайнятий, Його відволікли лікарі й учені — ті, хто вважають, що все знають й усім можуть допомогти. Вони прийшли з різних кінців світу, прийшли перевірити, випробувати, зважити й оцінити. А я, а мені дуже потрібен Він, не для оцінювання та зважування — мені конче потрібно спустити до Нього на блакитній ефірній тканині свою втомлену душу!

Вона не може іти далі, не може думати й відчувати — вона як натягнута струна.

Що ж, я вирішила розібрати цей дах. Дах було вкрито черепицею цинізму, безвір’я, видимою красою марності й безглуздості буття, а фарба безнадійності грала проти сонця всіма кольорами веселки, створюючи враження суцільного позитиву.

Я розберу цю черепицю, нехай і витрачу чимало сил, нехай безглуздий матиму вигляд для всіх, хто дивиться на мене. Нехай!

«Невдовзі побачу Його», — повторював і підтримував мене мій розум!

Ти підвів голову — зверху сипалися пил і сміття з усього, з чого складався твій дах. Я дуже намагалася не смітити!

Промінь світла прокрався в отвір, що утворився, й осяяв твої небесно блакитні очі, що ледь помітно усміхалися, — які ж вони прекрасні! 

Твоя усмішка зігріла мене й подарувала справжню надію!

Опустилась до ніг Твоїх на блакитну прозору тканину моя душа, і, нахилившись до мене, Ти прошепотів: «Мила, Я пробачаю тобі — встань і ходи!»

Зустіч на березі озера 

По мотивам «Каже їм Симон Петр: Пійду риби ловити. Кажуть вони йому: Пійдемо й ми з тобою. Вийшли та й улїзли зараз у човен; та не піймали тієї ночі нїчого.» Йоан 

Этим летом я обязательно найду  свободный вечер ,спущусь в лодку и поплыву, заброшу сети в надежде достать мои мертвые мечты со дна  озера «Прошлое». Раз за разом, забрасывая сети, терпя боль в уставших руках,  буду говорить себе: нет! я обязательно что-то да вытащу и смогу оживить старые надежды!

А под утро, укрывшись старым, детским пледом, усну в этой лодке!

Разве можно спокойно спать здесь?

Приоткрыв глаза, я почувствую у себя на лице приятный ветер  и увижу мягкий свет на берегу, и Голос во мне скажет: забрось сети еще раз. Не смотря на усталость, я сделаю это и  достану сто пятьдесят три живых надежд , сто пятьдесят три живых мечтаний, таких увесистых, таких ярких и  сеть не порвется, не разлезется ...

Я не могу дождаться встречи, лодку толкает  ветер, и она несется к берегу. Я плыву  и  мечтаю: неужели меня ждет уютный огонь Твоей любви на берегу? И завтрак с моим Другом, Братом? И кофе,который никогда не остывает, пока его пьешь, и разговор, который никогда не закончится, потому что жизнь с Тобой и есть этот разговор!

Я всегда могу вернуться к этому озеру несбывшегося,но буду помнить, что на берегу есть надежное  тепло Твоей Любви и Ты, Тот кто дает мне новые мечты, новое рвение и сто пятьдесят три чуда в предачу !!!

«Зустріч по дорозі додому»

По мотивам 

«От і йшли вони обидві вкупі, доки не прийшли до Вефлеєма. Як прийшли вони у Вефлеєм, усе місто заворушилось через їх, і говорили: Чи не Ноема се? Вона сказала їм: не звіть мене Ноемою*, а звіть Марою**, бо Всемогущий послав на мене велике горе.» Рут 

Яке нове імя надам собі сьогодні ?

Що відчуває моє серце  , які плоди сьогодні в саду моєї душі?

Дивлюся в простір - темно , десь чутно вибухи .

Десь моі герої захищають небо, захищають моі стіни .

Моє ім’я - Важко, моє ім’я - Біль  до якої звикла.

Яке імя має вона ця біль ?

Тупа нестерпна - стерпна біль?

А десь там за межами прокинулись люди , жінкі , чоловікі , діти- поспішають в школи , садочки , на літак , на море ,чи до океану.

Дивлюся в простір ,як в кролячу нору і як ніколи раніше розумію про шо то написав Керол в Алісі.

Як дивно .

Де реальність ?

Тут зі мною чи там де море і океан , садочки та школи , посмішкі і балачки буденності ?

А є ще ті хто був для мене Гулівером віри , і де ці гулівери, якщо їх маленька  плута страху тримає ?

Моє імя  сьогодні -Розчаруваня .

Тепла осінь Твоєї любові сьогодні зігріє і ту біль і те розчаруваня , додасть в цей напій смачного молока , кориці , кардамону .

Я вийду під небо міста яке саме безпечне для мене в ці небезпечні години !

Беспечно тому що Ти мені тихенько так на вужко серця сказав - чи є щось на землі ,що забере тебе від Мене?

Чи є щось на цілому світі що має силу зруйнувати Твій Захист ?

Моє Імя сьогодні - «Твоя»

Мене звуть Надія Новохатня-Медведєва. Я народилася та виросла в Києві, Україна. У віці 19 років, закінчивши медичний коледж, я зустріла учнів Христа, які допомогли мені знайти відповіді на давні питання, що мене хвилювали. В 1992 році я прийняла Христа та стала членом Київської церкви Христа.

Протягом понад 30 років я присвятила своє життя служінню у церкві і щиро вдячна Богу за цю можливість. Бог благословив мене стати дружиною прекрасного чоловіка на ім'я Тарас і мати двох синів, Павла та Данила. Разом з моїм чоловіком та чудовою командою ми займаємося служінням та дбаємо про церкву в Києві. Минулого року я успішно закінчила Українську теологічну семінарію та отримала ступінь бакалавра практичної психології.

Вже два роки моя країна охоплена війною! Це важкі і темні часи для кожного з нас, але як ніколи раніше в своєму життя я відчуваю любов пррисутність та й турботу Нашого Бога, через різні події і через те що багато людей жертвують своїм життям й комфортом,показуючи нам всім який Величний наш Господь- Вірний Своїм обіцянкам- не залишити нас і спасти нас!